Георгий Ф
Белый лебедь Украины.
В 16-ом - 17-ом веке монахами Бернардинского ордена был основан Бернардинский монастырь в городе Изяслав, возле реки Горынь. В те времена город Изяслав входил в состав польских земель. Сейчас это северная часть Хмельницкой области Украины. Более точно, монастырь основан в 1606 году князем Ива́ном Константи́новичем Остро́жским, более известным под польским уменьшительным именем Януш (польск. Janusz Ostrogski; род. ок. 1554 года, ум. 12 сентября 1620). Януш ‒ последний из князей Острожских, старший сын князя Константина Константиновича. Воевода волынский, каштелян краковский.
Януш воспитывался при дворе немецкого императора, в жёны взял венгерскую графиню, первым из Острожских принял католичество. Православных в своих владениях, которые по площади могли сравниться только с землями Вишневецких, не притеснял. По его завещанию было учреждено командорство Мальтийского ордена в Польше.
После смерти отца король учредил для Януша острожскую ординацию, в качестве центра которой тот избрал перестроенный им для этой цели Дубенский замок. В Дубно он выстроил дворец, который и по сей день существует, хотя и в сильно перестроенном виде. Незадолго до смерти затеял также строительство замка Острожских в Варшаве.
От трёх жён Януш Острожский прижил двух дочерей и сына, который умер за два года до отца. Старшая дочь от брака с несвижским ординатом Радзивиллом детей не имела, а младшая, от брака (в 1622 г.) со своим дальним родственником Александром Заславским (одного корня с Острожскими) родила Владислава-Доминика Заславского - влиятельного вельможу, унаследовавшего дедовскую острожскую ординацию.
Кроме того, у Януша было двое племянников, которые оба умерли почти в одно с ним время, и две сестры, вышедшие поочерёдно замуж за князя Кшиштофа Радзивилла.
Поведаем немного о истории Изяслава. По одной из исторических версий князь Владимир в X веке выделил здесь удел сыну Изяславу, по другой - город основал князь Изяслав Мстиславович в XIII веке. В конце XIII века Изяслав вошёл в состав Галицко-Волынского княжества. В XIV веке город стал собственностью князей Острожских. Их право на Изяслав подтверждает грамота польского короля Владислава Ягайло. В 1448 году город перешёл во владение сына князя Острожского - Юрия. Юрий стал основателем рода князей Заславских. Кстати есть два рода Заславских, первый - белорусский, второй украинский. Второй род Заславских - линия князей Острожских. Сын князя Василия Феодоровича Острожского, Юрий, получил имение Заслав, от которого принял фамилию, в конце XV века. Кстати, после смерти в 1656 году Доминика Заславского всё наследство Острожских и Заславских перешло по женской линии к Любомирским.
В XV-XVI веках через каждые 10-20 лет город подвергается нападениям татар. В частности, есть данные о нападении татарских войск в 1491, 1534 и 1577 годах. В XVI-XVII веках Изяслав становится крупным экономическим центром, его сравнивают с Ярославлем, Львовом и Люблином. В 1613 году более половины жителей Старого Изяслава занимались сельским хозяйством. 40 % горожан объединяли службу, ремесло и торговлю с земледелием. По данным подворового реестра 1629 года две трети городов на Волыни насчитывали до 300 домов. В 1629 году Старый Изяслав считался городом среднего размера. Новый Изяслав, который находился на другой стороне реки Горынь, насчитывал 508 подворий. В 1648 году Богдан Хмельницький взял штурмом Изяславский замок.
Позже по Андрусеевскому перемирию Изяслав перешёл под контроль Польши. Часть местных жителей, спасаясь от притеснений князей Заславских, а с 1673 года - Сангушко, выехала в другие районы. В 1793-1795 годах после оккупации Правобережной Украины Российской империей, город был центром Изяславского наместничества, в 1796-1797 годах - центром повета Волынского наместничества, позже - той же губернии в составе России. В начале XX века население Изяслава лишь немного превышало 10 тысяч человек. Причем значительный перепад произошёл между 1919 - 23 годами: в 1919 - 18 тысяч жителей, в 1923 - 10 тысяч. В 1921-1923 годах в Изяславском районе, где уже установилась советская власть, начался голод - результат программы продразвёрстки. Однако он был менее страшным, нежели на Востоке Украины . Из восточных областей в Изяславский район хлынул поток беженцев, а вместе с ними и спекулянтов.
Цель Ордена Бернардинских монахов состояла в том, чтобы истребить из сердец людей православную веру и насадить в их души каталицизм.
Монастырь использовали для пыток, устрашения и казни. Колеблящих - пытали, непокорных - убивали, а остальных запугивали с целью порабощения и лишения опоры православной веры.
Бернардинский монастырь был заложен, построен и как инстумент ломки и уничтожения неугодных княжеской власти людей. Эту миссию он не утратил и по сей день.
Только в ту пору монахи были исполнителями от имени самого папы Римского или князя, а сейчас-исполнители других деловитых «пап».
Шестнадцатые, семнадцатые века - это были времена, когда господствовали на украинской земле польские магнаты. Их задача была заковывать в кандалы и всячески сломать на своей территории дух украинского народа. Это были времена вольной Запорожской Сечи Казачество Украинского Гетьманства. Времена жестоких войн, междуусобиц и борьбы за веру!
После Октябрьской революции Бернардинский монастырь оккупировали красные комиссары и создали в нем лечебницу для душевно больных пациентов. И в этих стенах монастыря люди подвергались испытанию и уничтожению, как живой материал, на котором испытывали токсические и психотропные препараты.
Когда в 1941 году в период начала Отечественной войны пришли немцы на территорию города Изяслав - врачи, медицинский персонал и военизированная охрана монастыря разбежалась.
Красные понадеялись, что фашисты расстреляют слабоумных, как это делали в Германии. Но немцы поступили гораздо мудрее -заложив мину замедленного действия на века...
Они вывели больных за ворота монастыря и отпустили с Богом на все четыре стороны.
Дурачков приютили дома одинокие солдатки и другие женщины, обделенные мужской лаской, и так как дурачки оставались практически единственными представителями мужского населения в районе Изяслава, то, естественно, женщины не упустили возможности применить их мужскую силу по прямому назначению.
Таким образом, в этот период времени в городе Изяслав и зародилось новое поколение с явными признаками тяжелого наследия. Внуки, которых продолжают служить в качестве административного персонала, охранниками и воспитателями на территории монатыря под названием - Замкова виправна колонія № 58.
Хочу заметить, что в период оккупации в Изясловском монастыре находилось Гестапо!
Немцы в свою очередь изпользовали это гиблое место, аналогично для пыток, устрашения и казни!
Когда закончилась Отечественная война, на Западной Украине еще продолжалось национально-освободительное движение. В этот период красные комиссары основали в Изяславском монастыре детскую колонию для трудновоспитуемых и бездомных детей, а на самом деле это были дети, родители которых были сосланы в Сибирь, Карелию и считались политическими врагами народа. Это были дети, родители которых по тем или иным причинам участвовали в сопротивлении против большевиков, это были дети истынных героев, настоящих сынов Украины, которые сражались за «незалежність України від Червоної Чуми»!
Какова дальнейшая судьба детей-героев, осталась неизвестной, но в списках живых они не значились.
С 1954 года Изяславский монастырь был секретным объектом и числился строго за Москвой.
До 1965 года в монастыре совершались НКВДэшками тайные экзэкуции над людьми политически неугодных властям. В этих монастырских застенках советского гестапо они погибали от рук палачей, как безвести пропавшие. Их тут же закапывали на территории монастыря.
Более сорока лет Изяславский монастырь носит названия монастыря, но механизм уничтожения людей остался преждним. Только сейчас он стал более скрытым, коварным и жестоким, за что и получил название в преступном мире «Белый лебедь», по аналогии с тюрьмой «Белый лебедь» в России, в которой проводились массовые убийства Воров в законе, а так же личностей неугодных действующему режиму, и где так же был замучен, и убит один из столбовых Воров в законе Вася «Бриллиант».
Когда ты переступаешь черту злополучного монастыря, появляются ощущения тревоги и подавленности, а чувство замкнутого пространства в кладбищенском склепе, тебя уже не покинет до конца твоего срока...
В камерах запах прелости и затхлости сжатого воздуха. Внутренняя конструкция монастыря подавляет волю человека и давит на психику своими сводами. В камере тебя будто проглатывает каменный мешок с толщиной стен в полтора метра, где из окон монастыря практически не видно неба. Если в полдень в камере вдруг выключается электрический свет, то ты не увидешь собственной руки.
В любой из камер отсутствует вентиляция, как естественная, так и принудительная, поэтому кислород в камере - большая проблема!
Потолки и стены покрыты плесенью и сколько с ней не борятся, она постоянно проступает и слезит глаза узникам. Зимой очень холодно, влажно и сыро, а летом такая духота, что в жилах закипает кровь и узники теряют сознание.
Кормушки умышленно не открывают. Санчасть помочь не может, она не в состоянии оказать помощь!
Но люди, в основном, умирают не по причине отсутствия необходимой медицинской помощи, основная причина кроется в самой системе уничтожения человека путем разрушения человеческого организма изнутри. Для этого существуют методы урабатывания арестанта путем морального, психологического и физического воздействия на него.
Из ста арестантов, содержащих в помещении камеры ПКТ и ТЗ ежегодно умирает до двадцати человек.
Практически все узники, как правило с сосудистыми заболеваниями, за период отбывания срока наказания в нечеловеческих условиях.
Вывозят метвых под большим секретом. Любая смерть покрыта тайной!
Но смерть всегда рядом, она дышит тебе в затылок, смотрит в твои глаза, чутко прислушиваясь к биению твоего затравленного сердца. К ней всегда необходимо быть готовым!
Админ.персонал похож на истуканов с каменными лицами. Слово «не положено!», каждый из них может прорычать более пятьсот раз за смену».
На акции протеста узников будь-то голодовка, вскрытие вен, самоубийство или заявление протеста, никто из администрации не обращает внимания! Если ты протестуешь за свои законные права, тебя могут перевести в изолятор на неопределенный срок. В камерах ПКТ содержат более пятнадцати человек инвалидов 2 и 3 группы.
Крысы-полноправные обитатели практически всего монастыря-тюрьмы. Администрация с ними не борется так, как считает их необходимым атрибутом жизни монастыря.
Крыса может спокойно залезть к тебе под одеяло, пробежаться по подушке, по твоему лицу.
Были случаи, что крыса обгрызла кончик уха у спящего арестанта.
Льгота по замене режима - из области фантастики!
На производстве, за свою проделанную работу, денег не платят, могут заплатить единицам, в виде исключения, и то - чисто символически! Хотя производство мощное и по дереву, и по железу, цеха работают круглосуточно!
По процентным показателям производительности труда среди колоний на Украине Изяславская колония занимает первые места. Но, труд рабов-арестантов не оплачивается и является бесплатным. Другими словами, за счет этого неоплаченного труда начальник колонии Хомяков В.М. считается самым богатым и влиятельным бизнесменом своего региона. Коррумпировав все местные власти, включая суды, прокуратуру и Хмельницкую управу госдепартамента, он может действительно чувствовать себя и царем,и Богом!
Администрация во главе с Хомяковым заключает договора ответственного хранения, а также другие хозяйственные договора, используя при этом принцип «двойной бухгалтерии» и получает прибыль на 2,5 миллионов долларов в год.
Все жалобы из монастыря, исходящие от узников на режим содержания и произвол, местный прокурор и суды никогда не удовлетворяют! Изяславская колония также специализируется на содержании людей, у которых на свободе власти или конкуренты отбирают имущество на свободе-квартиры, офисы, дома и средства производства, потому что из Изяслава невозможно отстаивать свои законные права т.к. полностью изолирован от внешнего мира. Так же правоохранительные органы знают, если ты уже попал в Изяслав, тебя можно разрывать до конца. Например в тюрьме содержаться такие известные в своих регионах личности, как Демченко Владимир Николаевич (город Одесса), Горбенко Сергей Леонидович (город Николаев) и им подобные.
Безисходность, безправие, безнадежность, безчеловечност ь, бездушие - эти слова характеризующие внутреннее состояние арестанта, попавшего в условия национального лагеря смерти.
«В век зеленого доллара
Самой импортной шмотки.
Я дурею от холода
На собачей похлебке.
Задыхаюсь от тяжести
Обезглавленных лет,
Чахнет тело от слабости,
Как безхозный предмет.
За бетонными стенами
За железной грядой
С оголенными нервами
С обреченной судьбой.
Безнадежно убогие
В чреве сытых властей
Выживают не многие
Единицы людей!
В век зеленого доллара
Самой импортной шмотки
Я дурею от холода
На собачей похлебке...»
2010 рік
Довідка з веб-сайту «Тюремний портал» громадської правозахисної організації «Донецький Меморіал» про Ізяславську виправну колонію № 58
Замкова виправна колонія (№58)
28.04.08
30300 м. Ізяслав Хмельницької області, вул. Гагаріна, 2
Місто Ізяслав - центр Ізяславського району Хмельницької області. Місто, розташоване на півдні Волинської височини на межі Малого Полісся і лісостепу над річкою Горинь. Площа міста приблизно 24 км.кв., населення близько 17 тис. осіб. Відстань до обласного центру, міста Хмельницький - 103 км.
Начальник виправної колонії Хомяков Володимир Михайлович
(038) 524-20-66
Установа створена 22 жовтня 1960 р., згідно з наказом МВС УРСР № 0218, розташована у м. Ізяславі в будівлі пам'ятника архітектури XVII ст. у монастирі ордена бернардинів.
До 1960 р. у цих будівлях була дитяча трудова колонія з лімітом наповнення - 200 підлітків.
У 1960-1963 рр. здійснювалась підготовка будівель та споруд для тримання засуджених, які визнані судом особливо небезпечними рецидивістами. Ліміт наповнення - 650 осіб. Утримання камерне, закрите, побригадне. Основний виробничий профіль - деревообробка.
Період 1963-1976 рр. відзначається тим, що здійснюється інтенсивне перепрофілювання виробництва із деревообробного на металообробне і здається в експлуатацію перший житловий будинок для особового складу.У1965-1970 рр. збудовано приміщення двох виробничих цехів. Здані в експлуатацію 4 житлових будинки для особового складу колонії.
Період 1979-1986 рр. характеризується інтенсивним розвитком виробництва, освоєнням та впровадженням в серійне виробництво нових видів продукції. Почалося будівництво житлового масиву для особового складу в районі Лабаз, у 1982 р. здано в експлуатацію житловий будинок на 30 квартир для особового складу колонії.
У 1986-1996 рр. продовжується розвиток виробництва колонії, будівництво житла для особового складу колонії, нових будівель в житловій та виробничій зонах.
Початок періоду 1996-2004 рр. характерний зменшенням обсягів виробництва продукції, яка виготовлялась згідно з державним замовленням, що було характерно для всіх виправно-трудових колоній. Але найближчим часом розпочалось освоєння та впровадження у виробництво нових видів продукції. Проводяться роботи по будівництву та реконструкції установи, у виробничій зоні колонії побудована теплиця.
1 грудня 1999 р. на виконання Указу Президента України від 12.03.1999 р. № 248/99 "Про виведення Державного департаменту України з питань виконання покарань з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ України" та наказу ДДУПВП №165 від 29.11.1999 р. установа УМВС у Хмельницькій області перейменована в Замкову виправну колонію у Хмельницькій області. В грудні 2003 р. розпочато будівельно-монтажні роботи по будівництву сектору максимального рівня безпеки для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі.
З вересня 2004 р. продовжується розвиток виробництва колонії, будівництво житла для співробітників установи. Розпочато випуск швейних виробів. Проведено великий обсяг робіт по модернізації деревообробного обладнання. Організована робота дільниці по ремонту легкових і вантажених автомашин, тракторів для населення та організацій. У виробничій зоні установи збудовано та введено в дію підсобне господарство. Здано в експлуатацію житловий будинок для особового складу колонії на 16 квартир.
Здійснено будівельно-монтажні роботи по будівництву та введено в експлуатацію сектору максимального рівня безпеки для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі з плановим наповненням 110 осіб.
У різні роки установу очолювали:
Ф. П. Кудря, О. Г. Черніков, П. Є. Тарасов, М. Н. Конев, С І. Галімський, Л. П. Козак, С. В. Снєгірь.
Наданий час її очолює В. М. Хомяков.
Історична довідка про Ізяслав
До цього часу істориками не дана точна часова дата заснування міста Ізяслав, немає єдиної точки зору з місця виникнення міста, його назви.
За даними археологічних знахідок наше місто виникло в XI столітті. Ізяслав був значним ремісничим центром, про це свідчать знахідки різних відходів виробництва, зокрема: залізного, ювелірного, мідноплавильного, склоробного, гончарного.
На підставі археологічних знахідок в урочищі «Рогніда» можна стверджувати, що «Ізяславль» започатковується в кінці ХІ століття, а найменування Ізяславлем сталося в часи правління на цих землях князя Ізяслава Мстиславовича (1135 - 1142 р.р.) - внука Володимира Мономаха.
Місто Ізяслав було зведено згідно норм Магдебурзького права. Його композиційним центром виступала площа-ринок. Магдебурзьке право в якійсь мірі сприяло розвитку міста, давало право на організацію кількох ярмарків. Швидкий розвиток міста (XVI - XVII ст.) робить його важливим торговельним і ремісничим центром не лише Волині, а й України. Шляхи, що проходили через місто, вели до Литви, Польщі, Молдови, Туреччини. В цей період в Ізяславі функціонувала навіть митна контора.
В 1796 році Ізяслав стає повітовим містом Волинської губернії, духовне життя якого не поступалося до 1917 року іншим європейським містам. В цей час в місті діють: Кафедральний костел Іоана Хрестителя, Бернардинський монастир, костел Святого Йосипа, палац князів Сангушків, православні церкви: у Сторому місті Соборний храм Різдва Христова і кладовищенська церква Успіня Пресвятої Богородиці, у Новому місті храм Святителя Чудотворця Миколи і кладовищенська Михайлівська церква. Крім того, діяли 4 великі єврейські синагоги і 7 молитовних будинків інших релігій.
В ХІХ ст. Ізяслав лишався невеликим повітовим містом. В місті щотижня відбувалися торги, а також 6 річних ярмарок, на які приїздили купці з різних міст України, і навіть з-за кордону. В 1823 році в місті діяла суконна мануфактура, на якій працювало 28 робітників.
Існують відомості про існування Ізяславської папірні. Найдавніше свідчення про неї - це водяний знак датований 1842 роком. Це свідчить про те, що тоді вона вже існувала. Також є відомості про те, що цей водяний знак є на руках у мешканців міста, але достовірної інформації немає.
Князь Сангушко, одержавши в своє володіння Ізяслав будує на пагорбі правого берега річки Горинь замково-палацовий комплекс, який стає окрасою міста.
Князем в місті була побудована велика оранжерея, де вирощували багато різних екзотичних рослин і дерев рідкісних для нашого краю. Також ним було зведено двоповерховий палац над річкою Горинь, який слугував літньою резиденцією для княжої сім'ї.
Після скасування кріпосного права 1861 року в місті почали діяти шкіряний завод, дві свічні і тютюнові фабрики, дві олійні, три водяні млини промислового значення, були винокурний завод, друкарня, поштово-телеграфна контора, реміснича управа, а також понад 200 різного виду та роду торгових закладів. Працювали заводи по обробці металів: чавунно-ливарний завод Клейця, механічний чавунно-мідний ливарний завод, що належав французькому громадянину Л. А. Кіршнеру. Завод виготовляв різні машини для цукрових, винокурних, пивоварних, лісопильних заводів, а також для парових, водяних і вітряних млинів парові котли, труби, крани, соломорізки, молотарки, віялки, кінні приводи тощо.
На початку ХХ століття було споруджено через Ізяслав залізничну колію Шепетівка - Тернопіль (1913 - 1918 р.р.).
В 1921 році запрацювала побудована на річці Горинь гідроелектростанція. Міська електростанція в 40-х роках подавала частину електроструму до міста Шепетівка.
В 1923 році повітовий Ізяслав Волинської губернії отримав статус районного центру Шепетівської округи.
У 1930 році в місті створюється машинно-тракторна станція (МТС). В 1940 році вона налічувала 43 трактори та 12 комбайнів. В 1958 році МТС реорганізовано в ремонтно-технічну станцію. В 1961 році започатковується нова організація «Сільгосптехніка».
Починаючи з 60-х років Ізяслав стає промисловим центром району. В одному з цехів промкомбінату розпочато виробництво гармоній. А вже у 1964 році виникає музична фабрика. В 1988 році фабриці присвоюють назву «Октава». Гітари її виробництва були відомими далеко за її межами. В 1996 році у Мадриді фабриці «Октава» присвоєно міжнародну нагороду за кращу торгову марку.
У 1964 році відкривається меблева фабрика. Спочатку виробництво було націлене на різного виду меблі, а потім почало спеціалізуватися на виробництві кухонного набору «Золушка».
В 1956 році запрацював новий хлібзавод. При заводі розпочинають свою роботу цехи з виробництва макаронів та безалкогольних напоїв. Починають діяти маслозавод, цегельний завод із черепичним цехом.
Лісгосп перетворюється на високомеханізоване промислове підприємство, що випускає більше двадцяти видів продукції.
У 1974 році запрацював міжгосподарський комбікормовий завод.
В серпні 1984 року було відкрито нову автобусну станцію.
В 1986 році було збудовано новий аеропорт.
В 80-х роках в місті споруджується завод «Харчомаш», який виробляє обладнання для підприємств харчової промисловості.
У 1987 році відкрито плодоконсервний завод.
У цьому ж році в місті діяло чотири середніх і три неповні середні школи, з яких одна вечірня і одна спеціальна школа-інтернат.
В 1996 році було відмічено 900-річчя Ізяслава та встановлено пам'ятний знак, який символізує своїми скульптурними зображеннями періоди життя древнього міста. Було написано послання, яке приймуть вже ті, хто буде святкувати тисячоліття міста. Його вкладено в капсулу і встановлено у нішу пам'ятника, який буде відкрито через століття...
За ці часи в місті побували такі відомі люди, як: великий князь Литовський (1497 р.), король польський Олександр (1501, 1506 р.р.), російський імператор Петро Перший (1711р.), імператор Австрійський Йосип ІІ (1780, 1787 р.р.), останній польський король Станіслав Август ІV Понятовський (1781, 1787 р.р.), Т. Г. Шевченко (1846 р.), Михайло Коцюбинський (1906 р.), Микола Островський та інші.