Вірші для Ольги Скобельской

Зима

Вже на сонці сніг сміється. На полях хурделиця.
Білий Місяць не сміється всупереч метелицям.

Грає віхола мов дзиґа. Новорічний диліжанс.
Вкрила Божу річку крига серпантином навідмаш.

Білі-білі снігопади. Візерунки сплів мороз.
Всі дерева в шоколаді. У коралях світить дощ.

Діти граються в заметах. Холод мачусі – не брат.
Кришталеві магістралі. На межі – закляк вітряк.

І кидаються сніжками школярі. Лютий мороз.
Вечір зоряний у мами. Новорічний хоровод.

Чумакую у тумані. Кам’яний поріг життя.
Вже лапаті зіркопади сиплять градом. Казиться

в переметах і в заметах похвала, що від хули
загуляла у наметах, де колись вітри гули.

Вінницькі скелі.

Без зайвих «ні» не зацвіло б і сонце.
На хмарочосі стрепенувся молодик.
Чи вислизну з-під гір пернатим вощем?
Мед, – вір-не-вір, запахне гіркий дим.

Лишай цю ватру, вилізай на берег.
Бо від спокус все втратиш, а тоді
земля з-під ніг піде у пелех
на острів снів, де вряди-годи днів

вітер зірве зі скель оце намисто.
З розкішниці верхів’я буде цвіт.
Білих нарцисів не впізнає місто,
Бо все набридне від звабливих втіх.

Вінницьке літо

В’юнка берізка перед містом.
У зелені озер всі снасті.
Б’є трясогузка, з нею сом
ніяк не може вгамуватись.

Вітер розбурхує болота.
День постає дивом на сонці.
Серед озер одна голота
пливе, неначе мара в топці.

Акації у пінних мурах.
І перед ними дзьоро круку.
Загублена тремка бандура.
В очах кацурики від звуку.

З перлини вислизнула геть,
зірвалась щука і в момент

шусть в озеро. Бандурі – смерть.

Мрії над Бугом

Це легке ніжне ластів’я,
все багряніє і шаліє .
Хмаринка вкрила магістраль.
Не чути водограю, мріє!
Я не боюсь глибин озерних,
В них відображене все небо.
Лебідка в шатах кришталевих.
Луска виблискує під кленом.
Мандрує місяць білим-білим,
сховавши в дзеркалі надії.
Це горда лебідь світлим-світлим
крилом тримає мої мрії.

Місто орхідей

Не залишай слідів і урвищ,
гірчитимуть весь вік смаки,
і навіть преп’янкі мушлинки
перемолотять слимаки.

Переспіває місто втіху.
Жагу не втомить тільки пісня.
Візьму у руки білу квітку,
Яка на ліхтарі повисла.

к орхідея, ти навчиш
кохатися богів. Ламати
за любощами ніжну ніч,
яку ні з чим не порівняти.

Ольге Скобельской

Вот и аховый твой день рождение.
Засверкали снега, замели.
Вьюжит говор мое завихрение,
вертят снова глубины души.

Берега двух рек, и волнение.
На отрезках тяжбы, расстояний,
исчезают в надрыве мгновения,
и живут в этих двух изваяниях.

Днепр и Буг – две флейты в сердце.
Их теченье – дыханье отчизны.
Не усохнет исток блистать ярче,
если вечна толока жизни.

Южный Буг, Славута-Днепр.
Крест отчизны – стожар изваяние,
где твоя душа, словно хлеб
для верховного обитания.

Золотых куполов небеса.
Мановение языка.
Откровенно на двух берегах
можно дух свой обжигать,

и растапливать на морозе
обетованный нами час.
Как прекрасно то, что в розе
ветров звук нашел всех нас.